Останнім часом ситуація стосовно виплати винагороди за використання об’єктів авторського та суміжного права зайшла у глухий кут та потребує реформування. Здавалося б, ринок подібних платежів має сам стимулювати появу організації колективного управління, щоб розподіляли відповідні платежі. Однак за даними держслужби інтелектуальної власності України станом на сьогодні такої організації, яка відповідно до ст. 43 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) наділена правом збирати та розприділяти винагороду за використання фонограм (відеограм), немає.

Використання об’єктів авторського права та/або суміжних прав може здійснюватися лише з обов’язковою сплатою суб’єктам авторських та/або суміжних прав за це використання відповідної винагороди. Постає питання, кому ж все-таки платити таку винагороду та у яких розмірах, адже за порушення приписів діючого законодавства у сфері інтелектуальної власності, у тому числі за невиплату роялті, передбачено не тільки накладення фінансових санкцій на порушників, а й притягення до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Виходячи з приписів вітчизняного законодавства, автору належить виключне право, тобто майнове право щодо об’єктів авторських та (або) суміжних прав, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише ним і на видачу лише автором дозволу чи заборони їх використання іншим особам.

Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору. Однак чи мають автори матеріальні (фізичні) можливості, щоб відстежити всі види використання свого твору?

Більшість уявляє собі цей процес, як укладення автором із кожним користувачем відповідних договорів на таке використання та з виплатою відповідної фіксованої у договорі винагороди. Проте на практиці така схема взаємодії з авторами не завжди є можливою і доцільною. Чому? Відповідь на це питання полягає у незліченній кількості авторів, з якими відповідний користувач твору повинен укласти договір. Адже авторів – тисячі.

З іншого боку, правовласник також, як правило, не має можливості самостійно відстежувати використання власних творів (записів), вести переговори про виплату винагороди за таке використання та збирати її. Ці функції взяли на себе уповноважені організації колективного управління майновими (ОКУ) правами.

Згідно зі ст. 49 Закону організації колективного управління, уповноважені від імені суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав укладати договори з користувачами, погоджувати під час укладення договору розмір винагороди, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду.

Як же насправді виглядає схема збору, розподілу та виплати авторської винагороди?

Як нам вже відомо, за ознакою повноважень організації колективного управління поділяються на два види: звичайні та уповноважені. Останні, відповідно, мають більш широке коло повноважень порівняно з усіма іншими організаціями. Фактично, основним повноваженням уповноважених організацій є збір та розподіл авторської винагороди (роялті), як безпосередньо між суб’єктами авторського права, так і між іншими організаціями колективного управління, які володіють майновими правами на ті чи інші об’єкти інтелектуальної власності.

Існує декілька етапів розподілу авторської винагороди:

1) уповноважена організація збирає роялті від користувачів об’єктів авторського права на основі попередньо укладених договорів з ними та звітів, які останні подають за кожний звітний період;

2) уповноважена організація розподіляє роялті між організаціями колективного управління, з якими вона попередньо уклала договори і які є на обліку в Держслужбі інтелектуальної власності або ж безпосередньо між авторами з якими в неї укладені авторські договори;

3) організація-отримувач авторської винагороди розподіляє її безпосередньо між суб’єктами авторського права, з якими у неї укладені авторські договори.

Свою діяльність ОКУ провадять на основі виданих раніше Свідоцтв Державною службою інтелектуальної власності України про надання їм статусу уповноваженої та водночас права на здійснення збору та розподілу винагороду відповідно до Закону. Однак, як діяти в ситуації, коли таке Свідоцтво з тих чи інших причин анульовано, а організація продовжує збір роялті? Чи правомірні такі дії ОКУ та чи може користувач розірвати договір з останньою одночасно припинивши виплату авторської винагороди?

Як нам відомо, у організацій колективного управління є свої каталоги об’єктів авторських прав, право на користування якими їм надано на основі договорів знову ж таки з іншими уповноваженими організаціями або ж з авторами безпосередньо. Після анулювання свідоцтва та, відповідно, втрати статусу уповноваженої деякі ОКУ стали пропонувати своїм користувачам укласти додаткові угоди до раніше вже укладених договорів, за якими користувач зобов’язувався використовувати лише ті твори (об’єкти авторського права), які містяться в переліку у їхніх каталогах.

Зазвичай користувач погоджується на таку пропозицію з боку ОКУ, оскільки платити авторську винагороду є його прямим обов’язком, згідно чинного в Україні законодавства, знехтування яким являється підставою для притягнення до відповідальності з боку контролюючого органу.

На сьогоднішній день зареєстровано близько 14 ОКУ, ключовою відмінністю яких одна від одної як раз є розмір і зміст їх каталогу. Конкретного правокористувача, зазвичай, відвідують представники двох-трьох різних ОКУ, показуючи свої каталоги і переконуючи укласти договір саме з їх організацією. Однак процедуру підтвердження актуальності каталогів ОКУ при укладенні ними договорів із закладами законодавець ніяк окремо не регламентує. А дарма, адже правовласники можуть у будь-який час забрати свої права з однієї організації і передати їх іншій або взагалі не передавати нікому, що досить часто відбувається на практиці. Часто, навіть менеджери ОКУ не можуть поручитися, що права на конкретні твори в даний момент у організації є, а тим більше - підтвердити це документально. Як в такій ситуації користувачу бути впевненим в тому, що ОКУ дійсно має договори з правовласниками, які містяться в її каталозі, і оплачені користувачем роялті будуть перераховані правовласнику?

Законодавець відповіді на це питання не дає. Також законодавець не передбачає, що відповідальність за порушення авторських та суміжних прав у разі незаконного включення музичних творів в свій каталог буде нести саме ОКУ, а не правокористувач, що також потребує негайного врегулювання з боку влади, адже у даному випадку така важлива обставина як легітимність каталогу підтверджується лише словами ОКУ, чого явно недостатньо.

Яким же шляхом в даному питанні йде практика? Організації колективного управління, посилаючись на ч. 2 ст. 49 Закону, гарантують підприємствам, які уклали з ними договори, захист від вимог правовласників, якщо такі виникнуть, запевняючи, що в історії незалежної України та їх практиці ще не було випадків, щоб клієнти ОКУ постраждали від претензій правовласників.

Отже, гарантій того, що, для прикладу візьмемо, музика, яка звучить у тому чи іншому закладі, на законних підставах, немає, тим самим призводить до існування загрози відповідальності за незаконне використання з комерційною метою об’єктів авторського та суміжного права.

У відповідності із Розділом 5 Закону, підприємство (правокористувач), що допустило порушення авторських або суміжних прав, може бути притягнуто до цивільно-правової, а його посадових осіб - до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Закон встановлює досить суворі санкції. За нелегальне використання авторського права є адміністративна відповідальність - штраф до 3,4 тис грн і конфіскація відео- та аудіообладнання, цивільна - штраф 10-50 тис мінімальних зарплат, а також кримінальна відповідальність.

Окрім того, правовласник може вимагати:

•  Відшкодування збитків (з розрахунку мінімальних розмірів роялті - 1% доходу підприємства);
• Стягнення з підприємства компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат (станом на дату написання статті від 11 тис. грн. До 55 млн. 100 тис. грн.);
• Відшкодування моральної шкоди. При цьому варто зазначити, що суди в переважній більшості випадків стають на бік правовласника, стягуючи з користувачів значні виплати.

Так як же діяти особі, яка планує у своєму закладі здійснювати публічне сповіщення чи виконання фонограм, відеограм та примірників зафіксованих у них?

Насамперед, необхідно дотримуватись тої вимоги, що відбирати музичні та відеотвори, які будуть виконуватися в закладі, необхідно, із їх переліку, який міститься в представленому ОКУ каталозі, з якою планується співпраця в майбутньому. В іншому випадку ситуація з дотриманням авторських і суміжних прав в закладі навряд чи буде перебувати під контролем.

Шляхом вирішення наявної проблеми, а саме прогалини законодавства, є юридично грамотне оформлення договору між користувачем та ОКУ. Зачасту, користувач припускається грубої помилки вже на стадії укладання такого договору, підписуючи текст якого без належної попередньої оцінки та аналізу останнього. Для того, щоб у майбутньому уникнути непорозумінь, слід з усією відповідальністю віднестить до цього питання та ретально вивчити зміст такого договору. У разі наявності спірних питань необхідно тут же обговорювати їх із представниками ОКУ та шукати спільного компромісу.

Зокрема, рекомендується зобов'язати ОКУ:

• На момент укладення договору дати юридично значимі гарантії актуальності каталогу, наявності всіх повноважень від правовласників, необхідних для укладення договору в поточній редакції;
• Попередньо узгодити з правовласником розмір винагороди, зазначений в договорі, у випадку, якщо він нижче мінімального;
• Самостійно вести всі переговори з третіми особами та врегульовувати з ними їхні претензії до користувача з приводу використання творів і виплатою винагороди, згідно із Законом;
• Інформувати користувача у разі втрати прав на ті чи інші твори переданні у користування останньому, а також у разі виникнення інших змін, які б впливали на істотні умови договору чи/та унеможливлювали його фактичне виконання.

Також слід передбачити відповідальність ОКУ за порушення вищевказаних зобов'язань, а у випадку якщо такі порушення призвели до збитків, передбачити обо’вязок ОКУ відшкодувати їх в повному обсязі.

Лише таким чином можна створити законне підгрунття для правокористувача, яке може забезпечити дотримання авторських і суміжних прав в ході використання ним з комерційною метою музичних творів, а в разі виникнення претензій правовласників - розраховувати на реальну допомогу ОКУ або компенсувати за її рахунок всі понесені збитки.

Опубліковано у "Бухгалтер и Закон"