У галузі трудового права, що часто регулюється застарілим законодавством, іноді можна зустрітися з питаннями, відповіді на які є, здавалося б, доволі простими. Однак попри все такі питання часто задаються спеціалістами з кадрової роботи, діловодами, більше того часто і працівниками органів державної влади.

Питання, що розглядається, актуалізувалося коли центр зайнятості відмовився ставити на облік працівника, якого було звільнено з формулюванням дати звільнення у такий спосіб «Звільнити з 31 березня».

Центр зайнятості зазначив, що вказане формулювання означає, що останнім робочим днем працівника було 30 березня, отже заробітна плата, нарахована за 31 березня – нарахована безпідставно.

Спробуємо розібратися у цьому питанні. Відповідно до статті 241-1 Кодексу законів про працю – строки виникнення і припинення трудових прав та обов’язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Отже, якщо в наказі на звільнення зазначено: «звільнити з 31 березня…», - працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. Оскільки строк звільнення починається з 31 березня – наступний за ним день – 1 квітня. Виходячи з вищевикладеного, працівник вважатиметься звільненим з 1 квітня.

Дане твердження підтверджується і п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58., де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».

Тобто, день звільнення – це останній день, коли працівник перебуває в трудових відносинах з роботодавцем. Отже, якщо фактично останнім днем роботи було 31 березня (що зазначається в Табелі обліку робочого часу), то цей день вважатиметься днем звільнення працівника.

Відповідно до ст. 47 Кодексу Законів про працю: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, якщо в наказі на звільнення вказано – «звільнити з 31 березня…», - то 31 березня буде вважатися останнім днем роботи працівника, а отже і днем звільнення та днем видачі трудової книжки.

Слід зазначити, що на практиці формулювання «звільнити з…» досить часто викликає неоднозначне тлумачення. Тому для уникнення непорозумінь пропонуємо наступне формулювання: «Звільнити з 31 березня 2013 року. Останнім робочим днем вважати 31 березня 2013 року».

Висновок: Днем звільнення вважається останній день роботи, а не наступний за ним день. Однак, для уникнення подвійного тлумачення пропонуємо формулювати запис про звільнення наступним чином: «Звільнити з 31 березня 2013 року. Останнім робочим днем вважати 31 березня 2013 року».

Опубліковано в "Бухгалтер і Закон"