Кожному юристу та працівнику відділу кадрів відомо про приписи ст. 13 Закону України «Про охорону праці» щодо необхідності створення служби охорони праці для додержання вимог законодавства щодо безпечних умов праці.
При цьому на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці як окрему службу на підприємстві. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку та відповідне свідоцтво. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах.
Якщо ж підприємство здійснює діяльність в межах одного окремого комплексу, або принаймні в межах однієї територіальної одиниці, особливих питань щодо організації служби з охорони праці не виникає.
Але що робити, якщо офіси однієї компанії розташовані на території всієї України, причому розподіл працівників на таких офісах нерівномірний і скажімо в київському офісі працює 19 чоловік, в донецькому – 15, у львівському – 10 а приміром у одеському – 8. Чи потрібно у такому випадку створювати службу з охорони праці, чи можна обійтися сумісником? Що робити, якщо окремі офіси мають статус філій, а що – коли такі офіси адміністративно не відокремлені від головного офісу компанії?
Вимоги щодо основних принципів роботи служби з охорони праці встановлені типовим положенням про службу охорони праці.
На жаль, чинним законодавством України питання чітко не врегульовано.
Основні завдання, функції служби охорони праці визначено Типовим положенням про службу охорони праці:
- Робота служби охорони праці підприємства повинна здійснюватись відповідно до плану роботи та графіків обстежень, затверджених роботодавцем.
- Для проведення навчання, інструктажів, семінарів, лекцій, виставок тощо має бути створений кабінет з охорони праці.
- Служба охорони праці взаємодіє з іншими структурними підрозділами, службами, фахівцями підприємства та представниками профспілки, а за її відсутності - з уповноваженими найманими працівниками особами з питань охорони праці.
Зокрема, за ст. 62 Господарського кодексу, підприємство є самостійним суб’єктом господарювання, який не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Причому варто відзначити, що фактично не має значення статус окремого офісу – чи діє він як представництво, філія, або ж є невідокремленою юридично частиною основного підприємства. Так, зокрема згідно ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
З вищевказаного можна зрозуміти, що свою роботу служба охорони праці здійснює як централізований орган, зі своєю структурою, що має охоплювати все підприємство. Можна зробити висновок, що питання охорони праці, що виникають на різних офісах компанії мають контролюватися службою охорони праці. Логічним Рішенням у нашому випадку було б створення служби охорони праці, керівник якої знаходився у центральному офісі компанії, а від кожного окремого офісу делегувався принаймні один працівник для участі в роботі з охорони праці.
Організаційно-юридичне забезпечення створення такої служби здійснюється таким чином:
1. Видається Наказ про створення служби з охорони праці та призначаються відповідальні особи – керівник служби та працівники .
2. Затверджується Положення про службу на основі згадуваного вище Типового положення.
3. Відповідальні особи проходять навчання із загального курсу з охорони праці у спеціалізованому навчальному закладі та отримують відповідні посвідчення.
Що стосується відповідальності за нестворення на підприємстві служби охорони праці, то згаданими вище нормативними актами вона не передбачена. Однак при цьому, як і будь-яке інше правопорушення чи недотримання законодавства про охорону праці, нестворення такої служби може потягти за собою санкції контролюючих органів згідно з КпАП.
Так, відповідно до ст. 41 КпАП порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу на працівників від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності – від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85–170 грн.).
Ну і найбільш жорстка санкція, що може бути застосована – зупинення роботи підприємства до усунення порушень у сфері охорони праці.
Отже для того щоб уникнути таких прикрих наслідків, варто вчасно та грамотно здійснити вказані нескладні кроки.
Опубліковано у "Бухгалтер и Закон"
