У зв’язку з абсолютно невизначеною ситуацією на фінансовому ринку України для компаній та громадян знову актуалізується питання щодо укладення та виконання договорів, у яких є прив’язки до відносно стабільних іноземних валют.
Позиція законодавця в цілому є зрозумілою та визначеною доволі давно, але, певен, що саме зараз варто згадати окремі моменти щодо вираження ціни договору у валюті.
Отже, відповідно до статті 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Повторює приписи даної статті стаття 524 ЦК України: зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Тобто прямо встановлено можливість визначення зобов’язання в іноземній валюті. При цьому статтею 533 ЦК України деталізується даний припис: якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто законодавець однозначно встановлює можливість визначення суми договору у еквіваленті іноземної валюти з визначенням суми оплати на дату платежу. В той же час, не можна не згадати про альтернативну позицію, яка іноді застосовується державними органами.
Так, базуючись на приписах Постанови КМУ № 1998, без ґрунтовного та системного підходу до тлумачення цієї норми, доходять висновку про заборону для суб’єктів господарювання визначати та виконувати зобов’язання в іноземній валюті або її еквіваленті, окрім як «в частині імпортної складової структури ціни».
Це відображено в листах Міністерства економіки України № 3802-25/202 від 01.06.2009 р. і Держінспекції по контролю за цінами № 200/7-6/6148 від 03.12.2009 р. Основна думка, що зафіксовано у цих листах полягає в тому, що компанії-резиденти не мають права встановлювати ціну договору в еквіваленті іноземної валюти з прив’язкою до офіційного курсу НБУ на день оплати та не мають права встановлювати ціну договору в еквіваленті іноземної валюти з прив’язкою до ринкового курсу НБУ на день оплати.
Варто розуміти, що у даному випадку є прямі приписи Цивільного кодексу України, а підхід, висловлений у вищевказаних Листах, суперечить таким приписам.
На щастя, суди цілком чітко розбираються у ситуації і наразі, судова практика свідчить цілком на користь можливості фіксації еквівалента суми договору у валюті. Цьому питанню присвячено не один роз’яснювальний документ.
Як на найбільш показовому та новому – можна зупинитися на Оглядовому Листі Вищого Господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Так, ВГСУ доходить до висновку що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. При цьому ВГСУ встановлює особливості нарахування індексу інфляції у даних ситуаціях.
ВГСУ зазначає, що статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання. Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
ВГСУ чітко вказує, що у даних правовідносинах застосовуються приписи статті 524 та статті 533 ЦК України. При цьому вказано, що стаття 533 кореспондує з положеннями частини другої статті 198 ГК України.
Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
