Однією зі специфічних проблем виконавчого провадження є неврегульованість проблем зняття арештів з майна боржника у рамках виконавчого провадження, яке вже є закінченим або завершеним.
Для юристів не є секретом, що не завжди за закінченням виконавчого провадження слідує зняття арештів з майна боржника. Вказане питання додатково ускладнюється тим, що законодавство розрізняє два види проваджень, по яким не проводиться стягнення: закінчене виконавче провадження та завершене виконавче провадження.
Виконавче провадження: завершене, але не закінчене
Пропоную розглянути специфічний випадок, коли у рамках виконавчого провадження майно боржника арештовано, проте стягнення такого майна не відбулося, а виконавчий документ було повернуто стягувачеві.
У даному випадку виконавче провадження не є автоматично закінченим та фігурує у Єдиному реєстрі виконавчих проваджень як завершене, що згідно з приписами ст. 30 та ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» само по собі, дійсно, не є підставою для закінчення провадження та зняття арештів з майна.
Але треба розібратися, як співвідносяться такі форми завершення виконавчого провадження, як повернення виконавчого листа стягувачеві та закінчення виконавчого провадження.
Отже, за ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Згідно зі ст. 22 вищевказаного закону, виконавчі документи по судовим рішенням можуть бути пред'явлені до виконання протягом року.
Тобто, якщо виконавчий документ не було пред’явлено до виконання протягом року з дати повернення стягувачеві, за загальним правилом провадження по такому документу вже не може бути відновлено. Але чи можна говорити, що неможливість відновити провадження у даному випадку означає фактично його закінчення, та що у такому випадку настають наслідки закінчення виконавчого провадження. Думаю, що на це питання можна відповісти ствердно.
А саме: за ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
При чому закон не робить винятків з цього питання для виконавчих документів, за якими стягнення відбувається у даний момент, та виконавчих документів, що були повернуті стягувачеві. Відповідно, провадження і за такими виконавчими документами згідно зі ст. 49 Закону мають бути закінченими.
Бачимо доволі цікавий момент – за приписами закону завершене виконавче провадження після того, як виконавчий документ втрачає силу, автоматично має змінити свій статус на новий - статус закінченого виконавчого провадження.
Про найголовніше: про зняття арешту з майна
Але ми ще не розглянули найбільш практично важливе питання – зняття арештів з майна.
За приписами ст. 50 вищевказаного Закону, у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Згідно з п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Тобто виконавець у даному випадку має винести Постанову про закінчення виконавчого провадження та зняти усі арешти, накладені в рамках відповідного виконавчого провадження. Зрозуміло, що необхідність такої активної позиції часто не знаходить відгуку у самих державних виконавців, які просто відмовляють у клопотаннях стягувача про закінчення провадження та зняття арештів. А даремно – адже такими діями порушується одне з найбільш важливих прав – право власності.
Так, згідно зі ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто питання не тільки в невиконанні приписів закону, але й у порушенні прав юридичних та фізичних осіб, які мають конкретне вираження.
Я думаю, що читачі здогадалися, що опис ситуації подається на базі реальної справи.
У даній справі боржник після повернення йому виконавчого листа не звертався протягом року до органу ДВС, що фактично означало, що провадження не може бути відновлено, і арешти мали бути зняті. Протилежний підхід означав би, що арешти майна боржника мали б безстроковий термін існування.Зрозуміло, що для господарюючого суб’єкта це означає ніщо інше, як смерть його компанії.
Зрозуміло, що зацікавленою стороною у цій ситуації був боржник. Але на відповідні його клопотання орган ДВС обрав найпростішу тактику – не реагувати взагалі. В особистому спілкуванні виконавці заявляли про розуміння «деяких незручностей» ситуації, однак чітко говорили про те, що про зняття арештів на підставі норм закону не може бути мови, натомість вимагали відповідне рішення суду про зняття арешту.
Зняття арешту з майна за рішенням суду: з чим іти до суду?
Таким чином, боржник змушений був подавати документи до суду. А, як відомо, зняття арешту з майна через суд потребує вирішення значної кількості додаткових питань. Думаю, що дуже цікавим у даному випадку для читачів буде питання позовних вимог, які у даному випадку є комплексними та взаємозалежними.
Найперше, потрібно визнати, що дії виконавця по незняттю арештів є незаконними. Після цього потрібно вирішити питання з наявними у реєстрі виконавчих проваджень нескасованими Постановами про накладення арештів. Перед судом потрібно ставити питання про визнання незаконними таких Постанов виконавця та їх скасування. Прошу звернути увагу, що таке визнання має стосуватися як основних Постанов, якими накладався арешт, так і похідних від них, скажімо, Постанов про розшук майна. Ну і лише після цього потрібно ставити питання про найпотрібнішу Стягувачеві вимогу – зобов’язати відповідний відділ ДВС зняти арешти з майна.
У нашій справі суд сприйняв аргументи Стягувача та задовольнив усі вимоги Скарги - http://reyestr.court.gov.ua/Review/33007359
Одразу відзначу, що деякі юристи у подібних випадках застосовують інший правовий механізм та просять суди по аналогії права прирівняти завершене виконавче провадження внаслідок повернення виконавчого документу стягувачеві до закінченого виконавчого провадження із відповідними наслідками. Зокрема, такий підхід міститься в Ухвалі Господарського суду Херсонської області від 24.12.2012 року у справі № 5024/1394/2011.
На жаль, на цьому питання не закінчується і проблеми можуть виникнути на стадії виконання Ухвали суду та фактичного зняття арештів, однак це трохи інша тема, яку можна і потрібно розглянути окремо.
Опубліковано в "Юридичній практиці"
Можливо, Вам будуть корисні наступні матеріали:
В якому суді оскаржувати дії державного виконавця?
Знижка на обсяг закупівлі товару або як змінити ціну вже укладеного договору
Які вимоги встановлені законодавством до цінників?
Як ритейлеру захиститися від крадіжок у приміщеннях
