Питання виконання рішення нині є настільки ж важливим, як і питання перемоги у судовій справі. Натомість, не секрет, що сфера виконання судових рішень в Україні врегульована набагато гірше, аніж судовий процес. Часто норми законодавства про виконавче провадження є нелогічними та суперечливими, причому в значно більшій мірі, аніж норми, що регулюють судовий процес.
Так, зокрема, одним з питань, яке на мою думку створює багато перешкод на стадії виконання судового рішення, є питання підвідомчості та підсудності справ щодо оскарження дій або бездіяльності виконавця.
Проблемне питання. Виконавчі служби нині завалені справами, вони, очевидно, не справляються з величезною кількістю справ, внаслідок нестачі часу, кваліфікації, а іноді й бажання виконувати свої обов’язки. Отже, потрібен ефективний механізм зобов’язання виконавців до вчинення дій, передбачених законом.
Ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, надає можливість адміністративного та судового оскарження бездіяльності виконавця. При цьому Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до цієї норми об'єктом оскарження є рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби. Перелік рішень, які може ухвалювати державний виконавець, та вимоги до змісту цих документів наведено в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року N 512/5.
Згідно з пунктом 1.5 цієї Інструкції, державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Водночас необхідно звернути увагу, що перелік рішень, які може ухвалити державний виконавець, не є вичерпним, а тому незалежно від того, яким шляхом оформлені рішення, усі вони можуть бути оскаржені.
Я б хотів би детально зупинитися на питанні: до якого саме суду сторонам провадження потрібно оскаржувати бездіяльність виконавця.
Закон вказує чітко, що подібні заяви мають подаватися до суду, який видав виконавчий документ. Проте часто складається парадоксальна ситуація: для того, щоб спонукати виконавця в ДВС у м. Ужгороді необхідно звертатися до суду у м. Луганську. Очевидно, що для стягувача подібний механізм є вкрай обтяжливим.
Точка зору судів
Одразу зазначу, що норми Законів та Інструкцій не деталізують приписи ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження». Отже, для з’ясування позиції суду потрібно звертатися до аналізу судової практики.
Позиція адміністративних судів викладена у Постанові Пленуму ВАСУ «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 року № 3 та Довідці ВАСУ про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби від 5 квітня 2012 року.
У вказаних документах вказано, що відповідно до частини п'ятої статті 83 Закону України "Про виконавче провадження" постанови начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, про скасування постанови або іншого процесуального документа (його частини) або про визнання недійсним акта, постанови начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державного виконавця про виправлення граматичної чи арифметичної помилки, постанова керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби щодо виявлених порушень вимог закону можуть бути оскаржені в десятиденний строк із дня їх винесення, зокрема й у судовому порядку.
Юрисдикція таких справ визначається з урахуванням положень частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України та частин четвертої, п'ятої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вищенаведені акти виносяться у конкретному виконавчому провадженні.
Також у цьому контексті потрібно згадати Лист ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 р. N 24-152/0/4-134, в якому зазначено, що юрисдикційність розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС залежить від спеціалізації суду, який ухвалив рішення, що підлягає примусовому виконанню органами ДВС.
У порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС підлягають розгляду, якщо підлягає виконанню рішення суду загальної юрисдикції, ухвалене відповідно до ЦПК (стаття 383 ЦПК).
Чи є інший варіант?
Отже, приписи законодавства та судова практика чітко говорять про те, що у даному випадку оскарження можливе виключно до суду, який видав виконавчий документ. Недивлячись на те, що приписи ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження» викладені доволі чітко, Єдиний судовий реєстр містить значну кількість справ, у яких стягувачі подавали заяви до відповідного адміністративного суду за місцезнаходженням виконавчої, при цьому адміністративні суди відмовляли у відкритті провадження у таких справах.
Цей момент певним чином є показовим - надвелика кількість подібних заяв говорить про те, що подання скарг на дії або бездіяльність виконавця до місцевого адміністративного суду є логічним зрозумілим кроком щодо застосування законодавства про виконання судових рішень на практиці. В той же час більш досвідчені юристи намагаються скористатися неточностями у законодавстві для ефективнішого оскарження дій виконавця, для чого намагаються змінити підвідомчість справ за формальними ознаками.
Так, іноді до основного прохання скарги щодо бездіяльності виконавця додають оскарження дій ДВС, скажімо, відносно неподання відповіді на запит. Іноді ДВС долучають у якості відповідача, оскаржуючи таким чином дії державного органу, а не конкретного виконавця, що, власне, змушує подавати документи до адміністративного суду.
В той же час загалом такі формальні процедури загалом не схвалюються судами і провадження у справі, в більшій частині випадків, не відкривається.
Оскарження у справах зведеного виконавчого провадження
Згідно зі статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження", кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження. Ознаками для об'єднання (приєднання) виконавчих проваджень є наявність двох і більше відкритих проваджень щодо одного і того ж боржника про стягнення коштів. У зв'язку з цим у зведеному виконавчому провадженні можуть бути об'єднані виконавчі провадження щодо примусового виконання одного або різних видів виконавчих документів, у тому числі виданих судами однієї чи різних юрисдикцій.
Вищевказана Постанова Пленуму ВАСУ вказує, що визначаючи юрисдикцію судів щодо рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби у зведеному виконавчому провадженні, суди враховують, що всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності цих органів, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднані виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих документів, виданих різними органами, у тому числі судами різних юрисдикцій, належать до юрисдикції адміністративних судів. Такі справи належать до юрисдикції адміністративних судів навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.
В той же час, визначаючи юрисдикцію судів щодо вирішення справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження, яке об'єднано (приєднано) у зведене виконавче провадження, необхідно визначати з урахуванням юрисдикції суду, до якого належить суд, який видав виконавчий документ, та статусу позивача як сторони у виконавчому провадженні, на що зверталася увага вище.
У разі, коли у зведеному виконавчому провадженні об'єднані виконавчі провадження з примусового виконання рішень, виданих виключно господарськими чи цивільними судами, рішення, дії чи бездіяльність державної виконавчої служби сторони можуть оскаржити відповідно до господарського чи цивільного суду.
Отже, регулювання у даному випадку складне – з одного боку справи однієї підвідомчості мають розглядатися у господарському чи цивільному суді (проте якому саме?), з іншого - якщо у зведеному провадженні об’єднано декілька справ різної підвідомчості, то справа має розглядатися у адміністративному суді.
Знову ж таки не зовсім зрозуміло якому саме - можна припустити, що за місцем розташування органу ДВС. Таким чином, з одного боку питання місця оскарження дій або бездіяльності державного виконавця на законодавчому рівні визначено однозначно. В той же час для скаржника є певні можливості обрання оптимальної підсудності справи.
Возможно, Вам будут полезны следующие материалы:
Снятие арестов с имущества должника в завершенном исполнительном производстве
Скидка на объем закупки товара или как изменить цену уже заключенного договора
Может ли ФЛП открыть боулинг-клуб
Как ритейлеру защититься от краж в помещениях
