Накладення арешту на майно є одним із найбільш поширених способів забезпечення позову у цивільному та господарському судочинстві. Це цілком зрозуміло, адже у позовах про стягнення грошових коштів наявність заборони на відчуження майна та можливість його подальшого стягнення на користь кредитора є цілком зрозумілим та простим способом забезпечення його (кредитора) інтересів. В той же час є деякі цікаві моменти у практиці правозастосування норм про накладення та зняття арешту на майно, які я хотів би висвітлити.
Мова про доволі нерідку ситуацію, коли накладений в рамках цивільного судочинства арешт на майно боржника після завершення процедури не знімається, внаслідок помилки (бездіяльності суду) або ж на стадії судового розгляду, або ж на стадії виконання документів про арешт.
Відповідно до п. 6. ст. 154 ЦПК України, якщо провадження у справі закрито, суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. Суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Як бачимо норма ЦПК прописана оригінально – зняття арешту не є обов’язком суду у будь-якому випадку. Тобто ви можете виграти справу, довести свою правоту, однак арешт з майна знято не буде.
Очевидно, що дана норма потребує деталізації на предмет необхідності визначати окремі випадки, коли зняття заходів забезпечення позову є обов’язковим.
Також звернемо увагу, що арешт може бути знято після ухвалення судового рішення по суті справи. Як правило, мова тут іде про випадки, коли рішення виконано без ініціювання виконавчого провадження, або ж у процедурі виконавчого провадження і щодо цього є відповідні підтвердження.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення.
Варто відзначити, що дана стаття встановлює обов’язковість зняття арешту, який був накладений саме виконавцем, а не іншим органом. Отже у випадку, якщо Ваш арешт не знято і при цьому провадження у судовій справі фактично вже закрито, для боржника, виникає непроста ситуація.
Ще більш складною вона є, якщо арешт було накладено помилково на майно зовсім іншої особи – такі випадки є непоодинокими.
Вихід у даному випадку, на мою думку, - це звернення до суду з вимогою зняття арешту з майна. При цьому можна виділити два процедурні шляхи.
Теоретично вимогу про зняття арешту, можна подати відповідно до приписів ст. 383 ЦПК, оскарживши дії виконавця. Головний плюс такого методу – скорочений строк призначення та розгляду справи, а також відсутність необхідності викликати сторони у основній справі та відсутність апеляційного оскарження рішення суду з боку органу ДВС.
Важливий момент - поруч із накладенням арешту на майно, виконавці роблять додаткові похідні дії, скажімо оголошують у розшук транспортний засіб, тощо. У рамках провадження виносяться відповідні Постанови – окремо постанова про накладення арешту та окремо постанова скажімо про оголошення розшуку транспортного засобу. Зняття арешту та розшуку так само відбувається двома Постановами – про зняття арешту з майна та зняття розшуку. Часто при арешті транспортних засобів власники забувають про оголошення машини у розшук та отримують серйозні проблеми.
Як висновок можна стверджувати, що у рамках даної процедури доцільно ставити питання щодо зобов’язання органу ДВС скасувати арешт та скасувати розшук, або ж інші похідні від арешту дії, що були вчинені по відношенню до об’єкта арешту.
В той же час не завжди суди відкривають провадження у таких справах, звертаючи увагу на те, що фактично оскаржуються дії органу державної влади, що має відбуватися у рамках процедури адміністративного судочинства. Якщо ж ми будемо звертатися, відповідно до вимог КАС України, то економії у часі не отримаємо.
Тому основним робочим варіантом є подання заяви про зняття заходів забезпечення позову у рамках справи, яка розглядалася судом. Даний формат розгляду справи передбачає сповіщення усіх сторін, встановлення можливості розгляду справи без присутності сторін, строк на апеляційне оскарження Ухвали про зняття арешту, а також інші формальності, передбачені для звичайного судового розгляду.
Тобто дана процедура може суттєво затягнути час. Вимоги у даній справі можуть стосуватися виключно предмету Ухвали про накладення заходів забезпечення позову, щодо похідних дій (оголошення у розшук, тощо) потрібно буде вирішувати питання окремо, що може додатково затягнути час.
Тим не менш на практиці у даних ситуаціях суди, в цілому, зважено підходять до вимог особи, майно якої арештовано, розуміючи необхідність скасування непотрібного вже запису про арешт. Можна стверджувати, що основною проблемою у даній категорії справ стане все ж таки доволі істотні часові витрати на фактично виправлення помилок судів та виконавців.
