Вищий адміністративний суд України надав роз’яснення щодо забезпечення позову в разі оскарження платниками податків підзаконних нормативно-правових актів.
Нагадаємо, що ВАСУ повноважний надавати відповідні роз’яснення, згідно з ч. 4 ст. 32 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів».
Так, ВАСУ надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.
Питання щодо статусу подібних роз’яснень, певно, буде дискусійним завжди: чи встановлюються даними роз’ясненнями фактично нові норми права, чи тільки роз’яснюється зміст існуючих. В будь-якому випадку, на практиці подібні приписи використовують нарівні з приписами законів України.
Щодо наданого роз’яснення, то тут варто звернути увагу як на загальні питання оскарження актів Міндоходів та Мінфіну, так і на спеціальне питання оскарження підзаконних актів, що затверджують форми податкових декларацій.
Неодноразово платники податків при наявності спірних питань щодо форм звітності застосовували механізм оскарження нормативного акту, яким затверджено відповідну форму звітності. При цьому дія оскаржуваного акту призупинялася в якості механізму забезпечення позову. Щоправда, іноді вказаними повноваженнями платники податків дійсно зловживали, що призводило до певної неузгодженості щодо форм звітності за певний період. Тим не менш, вказане роз’яснення не закриває повністю вищевказані спірні питання, хоча і вносить певну ясність.
Не зовсім правильною видається конструкція роз’яснення, коли у першій частині оглядається спеціальне питання - заходи забезпечення позову у конкретних позовах щодо оскарження актів, що затверджують форми звітності, а у наступній частині розглядається загальне питання оскарження усіх підзаконних нормативно-правових актів, виданих Міндоходів.
Очевидно, що з точки зору юридичної техніки краще було б побудувати конструкцію листа іншим чином.
Фактично обґрунтування позиції суду полягає у наступному:
- по-перше, суд визначає безсумнівне право платника податків на оскарження подібного роду актів Міндоходів;
- по-друге, суд звертає увагу, що подібними НПА фактично не порушуються права платника податків на відображення даних звітності такого платника та обрахування правильної суми податкових зобовязань - з огляду на приписи п. 46.4. ПК України.
Згідно з цією нормою, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.
Таким чином, платник податків може відобразити ті дані, які вважає за потрібне до моменту вирішення судом справи по оскарженню НПА, отже, фактично права платника податків не порушуються, і застосувати заходи забезпечення позову немає жодної необхідності.
Інша справа, що ВАСУ ставить питання категорично та стверджує, що за даних обставин у судів відсутні у всіх випадках підстави для застосування таких заходів забезпечення позову, що повертає нас до глобального питання щодо того, чи може суд у своїх роз’ясненнях фактично встановлювати нові норми права.
Можливо, даний припис можна сформулювати менш категорично. І саме у такому некатегоричному форматі сформульовано другу частину листа, у якому ВАСУ вже говорить про повноваження суду у кожному конкретному випадку визначати необхідність застосування такого серйозного методу забезпечення позову, як зупинення підзаконного НПА, з огляду не на формальні підстави, а з урахуванням фактичних об'єктивних перешкод у реалізації прав та інтересів платника податків або щодо виникнення значних ускладнень у їх захисті в майбутньому.
Таке трактування, без сумніву, відповідає суті ст. 117 Кодексу Адміністративного судочинства України та в то й же час лише роз’яснює, а не встановлює нових правових норм.
Можна передбачити, що застосування першої частини роз’яснення буде категоричним та однозначним – адміністративні суди просто будуть відмовляти у зупиненні дії оскаржених НПА, що затверджують форми звітності.
В той час як щодо інших актів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, то, скоріш за все, практика застосування ст. 117 КАС України по ним не зміниться.